Коли я вперше його побачив, відразу зафіксував його похмуро-вдумливе обличчя. Була зима, після отримання ліхтаря-коногонки, я підійшов до ствола, кліть щойно від’їхала, тому я, щоб не мерзнути на бетонній підлозі в гумових чоботях, зайшов до «очикувалки». Він сидів на лавці, його невдоволена брудна фізіономія, мружачись, дивилась в мій бік, але з якоюсь глобальною апатією. Я сів на ослін й теж сконцентрував на ньому усю свою увагу, адже істота насправді була дуже цікава. Його вібриси нереально біліли на замурзаній пиці, відразу було помітно, що його окрас колись був біло-чорним, але виходячи з того, що шахта є шахта – то було дуже давно. Мабуть, саме тому, із-за димчатого забарвлення обличчя, цей котяра виглядав таким старезним. «Очикувалка» ожила, стали заходити робітники, сідати грітися. Коли на лавках місць вільних не залишилось, якийсь вибійник взяв кота посадив його на високе підвіконня, а сам сів на його місце. О, з яким презирством подивився котяра на загарбника: «Ну, ти й сволота!» - промовляв його спохмурнілий погляд.
- Що ж ти ображаєш заслуженого шахтаря – заговорив до вибійника старий проходчик, - його вже на пільгову пенсію скоро всією шахтою проводжати будемо, а ти його з нагрітого місця…
Підійшла кліть, всі вийшли на посадковий майданчик, проте, ця кліть йшла не на мій горизонт, тому я повернувся до «очикувалки». Кіт вже знову сидів на своєму місці, а поруч сидів той самий проходчик, що заступався за кота. Він гладив тварину по холці й приговорював: «Ну, що, Максиме, сьогодні в шахту з нами не поїдеш?»
- А що, їздив? – як людина нова на цьому підприємстві, я не стримав свого здивування, я чув, що тварини дуже погано переносять спуск на чималій швидкості й на велику глибину, я й сам перші тижні, на початку роботи у надрах, дуже неважно відчував себе після спуску-виїзду.
- Іще пак, - сказав прохідник і повідав мені пригоди, цього поважного кота.
Якось бригада лісогонів1 їхали у нічну зміну, а бригадир їх днем добряче заклав за комірець, відіспатись не встиг і у шахту їхав, водячи мавпу2. Хмільна голова – й бідова, й потішна, і коли бригадир побачив кота Максима, що сидів на посадковому майданчику біля будки рукоятчиці3, взяв його на руки, а потім, під регіт всієї бригади сунув його до пазухи, приговорюючи: «Поїхали, кицю, шахтних мишей ганяти». Підійшла кліть і вся весела компанія, разом з нічого не розуміючим котом, поїхали на горизонт 975 метрів. Лісогони, коли спустилися до шахти, випустили Максима на колоствольному дворі, й наказали: «Ми через чотири години повернемось, а ти щоб всіх мишей половив» - і подалися на дільницю. Кіт бігав навколо ствола, потім стволовий4 бачив, як Максим побіг по штреку в сторону південного крила. Де його носило пару годин – невідомо, а ближче до кінця зміни, диспетчер рухомого составу біля опрокидної установки зустрів кота:
- Максиме! А ти що тут робиш? – диспетчер був шокований появою маленького хижака на квершлазі. Він заніс кота до своєї комори, поділився салом, що залишилось в нього від вечері. А потім, коли зміна закінчилась, разом з Максимом поїхав на-гора. Біля рукоятки він віддав рукоятчицям кота:
- Ну все, дівчата, кіт тепер справжній шахтар.
Здавалося б, тут оповіді й кінець. Та не тут-то було. Через декілька днів, підгонщиці5 заштовхували до кліті вагони з шахтним лісом. Коли дівчата бачать – а в кліті, під вагоном сидить Максим. Вони його і ковбасою виманювали, й обаполом його виштовхували, а він не йде. Ах так! – дали дівки три дзвінка, і кліть рушила до шахти. А за три години кіт виїхав на поверхню разом з мужиками:
- Дівки, - сміялися шахтарі, - приймайте заслуженого мишегона шахти Гаєвого.
Так й повелось, як візьмуть мисливські інстинкти верх над котом, так і їде Максим до шахти на мишаче полювання. Їсть він їх, чи ні, не відомо, але як впольовує мишей, багатенько хто бачив.
- Отак-то, - закінчив свою оповідь проходчик, - в Донбасі й тварини особливого шахтарського гарту. Правда ж, Максиме?
Але кіт, мружачись й насупившись, нічого не відповів.
Підійшла кліть, я їхав на свій горизонт, потім півтори кілометри йшов на свою дільницю, а у мене з голови не йшов цей кіт, котрий вже шість років, непримусово їздить до шахти, по котячим міркам, мабуть вже третю пенсію заробляє? Мої роздуми були обірвані вже на робочому місці, де я роздягався, перед «штурмом» лави, мишачим шебуршанням.
- Радійте, поганці – звернувся я до мишачої громади, – що наша «Юльївка»6 знаходится далеко від ствола, а тоб Максима сюди запросили.
Але миши дербаніли у забуті7 кимось недоїдений хліб, і були байдужі до моїх погроз.
Лісогони1 - так на шахтах Центрального Донбасу називають гірноробітників очисного вибою.
2 - у нас в Донбасі про п’яненьких кажуть водить мавпу, замість кози.
Рукоятчиці3 - відповідальні за завантаження людей, та вантажів до кліті на поверхні
Стволовий4 - відповідальний за завантаження людей, та вантажів до кліті в шахті.
Підгонщики5 – ті, що загружають вантажі до кліті.
Юльївський6 – Ім’я 108 дільниці (пласта k71). На шахтах крутого падіння в Донбасі існує давня традиція називати вугільні пласти «іменами».
Забут7- завальний бік виробітки.
ID:
205139
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.08.2010 08:17:46
© дата внесення змiн: 10.08.2010 08:17:46
автор: Иван Нечипорук
Вкажіть причину вашої скарги
|