Живе місто своїм життям,
І не навмисно дарує речам.
Щось своє, краплинку себе,
Приймає в себе, краплинку тебе.
Не зазнавайся, без тебе прожити,
Може легко, не буде тужити.
Ти ніхто, пил на дорозі,
І нічого, зробити не в змозі.
Сам, одинак, по дорозі ідеш,
І не мрій, що щастя знайдеш.
Це не правда, його немає,
Жалібне ехо, навколо лунає.
Самонавіювання, брехня та обман,
Ти не козак і не Отаман.
Зараз людина, а потім ніхто,
Життя це не сцена, і не кіно.
Хто ти, я в тебе спитаю.
Промовчиш, чи скажеш «я сам не знаю».
А справді, якщо поміркувати.
То звідкіля, тобі знати.
Для батька ти син, для брата ти брат,
Для когось хлопець, для когось сват.
Комусь ти начальник, для когось підлеглий.
Прямуєш ти шляхом, путь не легкий.
Існують попутчики та перехожі,
Всі вони різні, на себе похожі.
Цікаво те, що навіть в сім*ї,
Ми одинокі, буваємо самі.
Не знаю що сталось, сумую чому,
Як в світі жити важко, комусь одному.
ID:
206961
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 20.08.2010 16:00:17
© дата внесення змiн: 20.08.2010 16:00:17
автор: Линник Анатолій
Вкажіть причину вашої скарги
|
