Ти освідчивсь мені на світанні
Уві сні чи напвзабутті.
Так з*явилося справжнє кохання,
Що буває лиш раз у житті.
Наші свідки полохані зорі
Засоромились наших зізнань,
А проміння ранкове прозоре
Розчинило ту зоряну рань.
Наші свідки приборкані хвилі
Ніжно пестили вранішню синь,
Місяці оком єдиним щосили
Підглядав за паланням обійм.
Ну а трави, завзяті пустунки,
Навосрили вже вуха-квітки,
І, наслухавшись наших цілунків,
Почали розпускати плітки.
Їх підслухавши, вітер ранковий
Це розніс по усюдах усіх.
Може сталося так випадково,
Що нас ранок зустрів у росі?
Може збіг, що лиман синьоокий
Простягнув небо нам у руці,
Ну а сонце велично-високе
Дарувало букет промінців?
Заховала під осягом тіло
І прикрила волоссям лице
Звідусюди земля шепотіла:
"Не ховайтесь, ми знаємо все!"
Ти освідчивсь мені на світанні.
"Я кохаю!" - у ранок кричав.
Ранок вірив у справжнє кохання -
І росою нас двох повінчав.
