Весна! Любов заполонила всю планету.
Сіяло сонце і лунав дитячий сміх...
А ти от тільки вийшла з кабінету
І понесла у світ найтяжчий гріх...
Ти думала, що позбулась слідів любові
І знову будеш жити так само, як завжди...
Але сліди розтерзаної крові,
Уже зависли символом біди...
І кожну ніч ти чуєш тихий шепіт -
"Матусю, я теж бажаю у цей світ..."
І не спасає твій безглуздий лепет,
І сон цей йде до тебе стільки літ...
А ти шептала, що була молодою,
Не знала про життя у цьому світі,
Що так раптово зустрілася з бідою,..
Як з ясним громом у спекотнім літі.
Тепер стара ти шкандибаеш вулицями.
Опущене лице і очі у журбі...
Ідеш через чортополох ти манівцями
І вічно плач дитячий - горем у тобі...
Цей крик - "Ти мусиш жити і за мене...
Та нести тяжкий гріх цей у світи.
Даремно плачиш нині моя нене,
Бо в цьому вина... лише ти."
важкий твір...але мудрий,глибокий...
просто відмінно!
Д З В О Н А Р відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
До цієї теми дуже багато людей звертаються. От і я не стимався. Як то так експронтом за 10 хвилин і написалося. Напевно треба робити правку, в деяких місцях кульгає ритм...
Спасибі за оцінку...