Славко любив чарівну Віту,
І квіти часто дарував,
Було на диво зимне літо,
Та й вітер часто лютував
*
І в Них було круте кохання,
Обійми, вечори, квітки,
Шалених пристрастей єднання,
Та так, що всюди лиш плітки...
*
Село вставало прям на дибки,
Коли вони за ручку, вдвох
Йшли-пливли немовби рибки,
І всіх не бачили, О Бог!
*
Тож все це ніби до весілля
Тримало ніжний вірний крок,
Та заздрили тому свавіллю,
Мо' й - рота Віти подружок...
*
Була Оксана - синьоока,
Чарівна дівка, ніби сон!
А мати в неї - то ворожка,
Страшний придумала прокльон..
*
Весна в Карпатах - то чарівно!
Словами годі вповісти,
А наш Славко зробивсь наївним
Тепер Оксані рве квітки...
*
У церкві дзвонять голосливо,
Виходить пара молодят,
Чарівні посмішки, щасливі!
Батькам вклонились аж до п'ят...
*
А Віта безвісті пропала,
Казали в афини пішла,
Згубили дівку.. - всі це знали,
Славко ледь жив, а тут весна...
*
Таке, Шановні Люди, дійство..
Була любов, і геть пройшла,
Славко живе, Оксану пестить,
Життя таке..Любов є зла!