Жінки, заховані в автомобілі.
На їхніх платтях проростають влітку маки.
Від їхньої мови тхне алкоголем і часом,
І їхня любов залишає фізичні відзнаки
Дихають в такт з місцевими радіохвилями,
В них на руках сліди від невимитих опіків.
І поки ти пишеш про них свої скромні поезії,
Вони забувають свій вік у салонах загублених опелів.
На їхніх червоних губах народжують нові історії,
Щоб тихі свої дні приправляти гіркою корицею.
Ти вдихай їхній запах волосся у весняно-холодних вітрах,
Й видихай їхню сонну любов в свіжі булки з хмільною чорницею.
Ці жінки, що так часто мовчать,
Люблять вдома читати поезію,
Загинають свій сум, як кути в сторінках,
Й декламують вірші про нічну Полінезію.
І найбільше плачуть в віршах про жінок,
Що так дивно подібні на їхні історії...
Ці жінки, що ховають свій біль у сумках,
І щоранку припудрюють горе.