Після довгих мук,
чи в безпечнім сні,
ниточку життя
доля втне мені.
Тихо прийде смерть,
ступить на поріг,
в холоді долонь,
у судомах ніг,
Свічки на столі
вогник сколихне
і в далеку путь
забере мене.
Промайну мов птах
та й понад селом,
хату батьківську
озирну кругом,
Віднайду в житах
рай дитячих днів,
нерозталий дим
перших почуттів.
Засіяє вмить
радістю душа -
в світ своїм шляхом
йде моє дитя.
Я віддав йому
працю моїх літ,
шану до батьків
і кохання світ,
А під ноги твердь
рідної землі,
щоб безпечно йшли
ніженьки малі.
цікаво. Багато людей задумуються про смерть, але кожен - з різними почуттями і погляд у кожного свій. Ваше бачення, Андрію, мені сподобалось!
Андрій Чернівець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Любо. Думається що кожна людина має для себе визначити непіддатні нічому і нікому цінності. За пеленою побуту вони як хребет дадуть вистояти і продовжити життя.