Дід Петро в четвер раненько
Їхав до базару,
Погрузив в стареньку шістку
Торби, хліб і тару.
Стрітив друга по дорозі:
«Сідай, Гнате, в «ложе»!
Їдьмо разом до базару -
Бог нам допоможе!»
Гнат не довго сумнівався -
Рішив собі: «Їду!»
Сів за штурмана рядочком,
Мовив: «В п е р е д, діду!»
Їдуть полем та співають
Українську думу,
Не замітили як сталось -
Зачепили тумбу.
Розвалився старий кузов
На дві половини -
Із машини було видно
Петра й Гната спини.
Кузов – друга половина
Ззаду захиталась,
Торби, сало, скляна тара
В траву висипались.
Вийшли в поле два козаки
Потилиці чухати,
Дід Петро тоді і каже:
«Треба бабу слухати!»
Говорила мені Мотря:
« Ти чомусь навчися?!?!
Бачиш, слизька ще дорога -
На базар не рвися!»
« О-о-о, це баба мені чуба
Добре буде м’яти!...
Що його тепер робити?!
Треба с т р е с у зняти!...»
Обнялися двоє друзів
Та й пішли до шинку,
Що стояв як стара шкапа
На злощаснім ринку.
Та невдовзі вже співали
Знов козацькі пісні….
Ніччю дід гримів на Мотрю:
«Цить мені – не писни!...»
Потім він наліг на Храпа
Аж шибки дрижали
На околиці села -
Коні з ляку ржали.
Мотря мовчки ждала ранку:
«Спи ж бо вражий сину! …
Твого чуба старий дурень
Вір мені - не кину!...»