І якось підсвідомо
Я теж жалію ткалю,
Що у ці дні весняні
Не викликає жалю,
Що ста́ранно й невтомно
Поло́тна вибіляла,
Біленькі простирадла
Легесенько встеляла.
Проклала рушниками
Вузесенькі стежини.
Пухкими килимами
Прикрасила долини.
І чисті скатертини
Полям напрасувала.
Ця сива господиня
Про все ретельно дбала.
А що прийде на зміну
Добротним цим тканинам?
Лугів веселий ситець,
Прозорість крепдешину,
І юної трави принади шовковисті,
Атла́с у переливах на молодому листі.
В саду, що зацвітає -
Батист, вуаль, гіпюр...
Весна ж не прсто краля,
А краля від кутюр!
У всьому своя мудрість,
І стиль, і час, і зміст.
Була як наречена і ця зима колись.
А юнь нехай готується
В квітчастому ходити,
Щоб ткалі цій невтомній
Вже дати відпочити.
