Періщить дощ. Марудить сонна стріха
Скрутився у калачик жовтий кіт
У неї він давно – єдина втіха
На горизонті посивілих літ.
Пожовкле фото. Рама. Чорна стрічка.
Примружив очі воїн-чоловік…
Вдова… вдова. Життя - безсонна річка
Сама живе-горює цілий вік.
Він не прийшов з війни у 45-тім
Для неї травень – жовтий падолист…
Скупі рядки на папірці зім’ятім -
Його останній…обгорілий лист.
З тих пір життя заклякло між світами:
Її кохали, а вона - його…
Так й не пізнала щастя-долі мами -
Усе чекала милого свого.
Притихне дощ. Засне у стрісі гілка...
Потягне лапи ситий жовтий кіт.
Біда жіноча – безкінечна мірка -
Вдовою доживати старість літ.
Миша, гарно написав, комок здавив горло:
моя мати також оставалась вдовою до смерті. Мені здається, в строчці Бідкається... є збій ритму. Причина в наголосі - бІдкається чи бідкАється. Варіант. "Сама живе-горює цілий вік", або ще щось.
Михайло Плосковітов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00