|
Початок чудової літньої днини. Розкошує сонячний ранок. Непреривно лунає гамір шпаків у садку за відкритою кватиркою. Здавалося б, все красиво й симпатично. Та який там хєр!!! То лише наівна близорукість далеких і нерозумних(язвєніків та трєзвініків).
Назва тієї штуки по-різному звучить. Бодун. Отходняк. Похмілля(за стандартом). Горіння труб. Але головне,що під її могутнім впливом знаходилися практично усі. Ледве-ледве роздерши беньки,на автоматі намагаєшся оглядітися довкола,аби уявити,де ти і що ти. Після невдалих спроб підвестися,з горем навпіл,все ж вдається вловити під ногами щось надійне та тверде. Зробивши кілька різких рухів,починаєш пригадувати шкільну програму з фізики,закон земного тяжіння,якому підвладний зараз,як ніколи. Неварто й казати про химерні відчуття в голові,схожу на дзвіницю,гівняний присмак в роті(за народним говір’ям – котики нагадили,а як і коли ці серуни таке скоїли залишиться загадкою). Це лишнє,бо до сліз таке ріднє,таке знайоме.
Ноги,мов залиті густим бетоном,ледь волочаться,очі шукають щось холодне та кисле(хоча б холодне),а руки машинально тягнуться до холодильника. Ковток за ковтком повертає життя у правильне русло. У горлі розбивається той противний сухар,що мучив цілу ніч,тіло повільно прокидається,охоплене одночасно тремтінням і насолодою.
А потім пару хвилин клянеш себе матюком,мовляв нахуй я так жостко бухав учора. Пригадається замовлене літрове(для ривка)пиво. Одразу ж у хід пішла горілка. Накінець з’явилося вино. Файний вечір,дружня компанія.
Ну,і звичайно,завершальний штришок домалює кохана. Кілька вульгарних(якщо можна так назвати)заяв,бо на лагідні аж ніяк не заслужив,повернуть знову до пекла,з якого от-от вигрібся. Мов грім у ясну погоду. Ніби сходження гірської лавини. Який раз вона ставить перед несправедливим вибором:або я,або бісова випивка. Сердечно обіцяєш,що це було востаннє. Дурень,ну перебрав трохи,з ким не трапляється…І який раз кохана прощає. Свята жінка. Така собі Мадонна.
Ось гордо виходиш на поріг,вдихаєш свіже ранкове повітря . Сонце здіймається вище й вище. І все майже ніштяк,та бракує невеличкої дрібнички,за якою швиденько мандруєш до сусіднього генделика. Перейшовши через дорогу,здаля помічаєш,як кучкуються мужики за столиком під накриттям,жадібно тримають золотисте пиво в бокалах,з радості розтягуючи гемби до самісіньких вух.
І коли сам добряче відсьорбнеш пінного та прохолодного,раптово зрозумієш,що життя не таке й паскудне, як про нього говорять. Ну,а все інше – до сраки.
ID:
256355
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.04.2011 16:11:54
© дата внесення змiн: 27.04.2011 16:11:54
автор: Ендрю Мітін
Вкажіть причину вашої скарги
|
