На трави рясні,
На покоси п’янкі,
Впаду я спозаранку,
Вітру коси віддам на поталу.
Нехай куйовдить він їх,
Запліта, розпліта...
Невже то є гріх,
Коли втіхи просить душа?
Примну трохи отаву,
Зацілую зеленії трави,
Оп’янію від раю,
Розквітай любий мій краю:
Маками червоними у степу, на волі,
Синіми волошками, серед жита в полі,
Білими ромашками, мов зорями,
Трояндами з ароматом любові.
Бузком і конвалією ніжною,
Та квітом вишні, таким білосніжним,
Стелися барвінком посеред літа,
Водяними ліліями на ріках.
Простим хмелем і килимом з клевера,
А на ньому пухнастим джемеликом,
Краплею сльози на тонкому стеблі
Жовтої кульбабки чи на спориші...
Спокуси мене мій коханий,
Серед прохолодної м’яти,
Щоб рік був щасливим та гарним,
Полюби мене до нестями.
Дякую Тамаро! Захотілось романтики...мало буваємо на природі. Хоча в Києві є улюблені місця: Ботанічний сад на Печерську, парк Партизанської слави у Дарниці і маленькі, майже сільські вулички Осокорків, Позняків, Подола, Печерська...де можна побути на природі
"Нехай куйовдить він їх,
Запліта, розпліта...
Невже то є гріх,
Коли втіхи просить душа?"
як вишукано, спокусливо, і красиво, і романтично, і свіжо... весняно...