На дивані возлежу.
В домі тепло, тихо.
На стіні, на килимку,
- лось і дві лосихи.
Вони ходять і пасуться.
Він - увесь пружина.
Як про мене молодого на стіні картина.
Дивлюся в люстро.
Постарів, зараза.
А був такий привабливий брюнет.
Тепер лише для рамки унітаза
годиться мій пожмаканний портрет..
Біжать роки, летять літа…
Так швидко молодість минає.
Проходять будні і свята —
Душа за ними не встигає.
В душі цвіте стрімка весна,
В ній щире сонечко світліє.
Та мрія чиста і ясна,
Яка зсередини нас гріє.
Міняється так швидко все —
І молодість не повернути.
Нас стрімко час удаль несе,
Цього душею не збагнути.
Якби ж я друзі, та зміг,
То, знаєте, що б для нас зробив?
Усі б на світі дзеркала
Зібрав б і омолодив!
Тоді б гармонія ясна
Нам душу й тіло поєднала.
Завжди п’янка б цвіла весна
Й мелодії нам арфа грала.
Та час не знає вороття.
Й не залишає нам надії.
Що зробиш тут? Таке життя…
Та є в нас спогади, і мрії…
На спогади багаті ми,
Бо прожили свій вік не марно.
Були хорошими людьми
І працювали чесно й гарно.
Тому сприймаєм цей світ, як є.
Бо ж бачить Бог — ми все зробили.
У долі — кожному своє…
Ми ж мали за спиною крила,
Які у дивний світ несли,
У піднебесся піднімали.
То ж все на світі ми змогли,
Усе на світі ми здолали.
І в свій чудовий ювілей
Прийшов і я зі світлою душею.
Прийняв пошану від людей
І тішуся шаною цією.
Бажали всі мені добра й тепла,
Любові, щастя, сонця й світла.
Щоб я здоровий був
Й душа моя, щоб завжди квітла......
Але біжать роки, летять літа…
Та швидко молодість минає.....
Проходять будні і свята —
Душа за ними не встигає.