Твоя гарна коса,
Мов ранкова роса.
Змінила світ, все навкруги,
Не знав до цього я нудьги.
І захворів, душа палає,
Коли сонце із волоссям грає.
Йому це можна, а мені,
Не снилось це і у сні.
Тобі сьогодні я байдужий,
Не гарний, не достатньо мужній.
І це не так, і то не те,
Тебе мій розум не збагне.
Чого душа твоя бажає?
Коли вже радість завітає?
До твоїх сумних очей,
Не хочеш влесливих речей.
Зробив би все, якби я знав,
І як до тебе не загравав.
Ти лишилась непохитна,
Жвава, гарна й дуже спритна.
