Дуель
Вже більше ніж пів року пройшло з того дня, коли мені наснився той сон про вчителя. Мітка вже давно зійшла, як виявилось, я просто приспав шию, і утворилася така фігурка на ній, до обіду того ж дня і сліду не залишилось. Все що мені залишалось, це просто продовжувати жити далі, в цьому людському копошінні, де всі труться своїми брудними тілами в ідеально забитих маршрутках.
Тільки б втримати це божевілля.
Хамовиті бабусі в шубах з хутра майстерно проклинають всіх молодих, заздрять дряхлі самозакохані мумії, вам ще трішки залишилось, ще трішечки, я вийду і в маршрутку влучить якась бомба, чи може всередині камікадзе підірветься і полетите в кращий світ, де будуть тільки старі, а маршрутки будуть як великі торгові центри, шоб ви там могли безцільно копошити і нікого не проклинали, а головне їхати кудись.
Зима цього року мігрувала до нас десь з півдню, 2 місяці Україна тягнулась до екватора, а на третій її кинуло в суб арктичний пояс, і додому мені приходилось іти засніженими полями в мінус 35. На заправці продавали дизпальне, спеціально для таких випадків життя, але сумніваюсь, що воно користувалось великим попитом.
Щоденна рутина старанно вводила мене в всенародну фрустрацію, але вечірні обкурки рятували мене від мене ж. Покурив, і бажання зникли, і хочеться їсти, і пити, і трахатись, і говорити, і думати про проблеми буденні, і додому не хочеться, і вашьє, все встає на свої місця. Перетворююсь в самодостатнє примудре божество, замотую шарф навколо шиї двічі, натягую шапку на очі, ноутбук через плече, і в путь, в поле.
Люблю розмовляти з господом, кращого співрозмовника серед людей важко знайти, але якщо знаходиш, то ось вона, бозя во плоті. Але сьогодні ні зірок на небі, ні бозі в голові, сильний вітер, сильний сніг. Стежки замело.
2012 рік кінця світу господнього. Подумалось чогось мені.
Ось те місце де я завжи зупиняюсь, щоб помилуватись краєвидом, покурити цигарку. Дуже розвиває втикання в нікуди, і мовчазний спокій в голові. Інколи може підглючити, але ніколи не думав, що так.
Далеко в полі помітив силует. «Може пугало яке, чи ще що…Точно не людина, ну що там в полі робити посеред ночі?…» Сніг вже не падав, мені стало дивно, що я пропустив момент коли він зупинився, це ж одне з моїх улюблених видовищ.
Силует наближався, тільки спочатку не було зовсім зрозуміло чи він наближається, чи ні, але помітив, що він змінює місце розташування, я чомусь не міг відірвати погляду, і вирішив хай там що, чекати що станеться, не кожен день так плющить…
Не пройшло й п’яти хвилин…Напевне…Вже було видно стару бабу, яка норовито іде на мене, але чим ближче вона підходила, тим молодшою мені здавалась, і ось напроти мене стоїть дівчина років двадцяти, яка витріщилась прямо мені в очі. І не відірвати погляду.
- Ти знехтував моєю честю, прийшла пора платити.
- Вибачте, але ми знайомі? – ну що ще казати в отаких випадка.
- Мон Торе Ас Абана моє імя. – промовила вона грубим загробним голосом.
Шию щось здавило, стало важко ковтати слину. Стало страшно. Я в шоці з того, що вона мені говорить. ЯК ЇЇ ЗВАТИ?!
- Мені це мало що говорить. – відповідаю я.
- Ви з тим проклятим Атмом знищили весь мій рід, о ненависний Калебе.
Ну те що якесь непотяно що, з поля знало моє імя, якого не знають навіть мої батьки, мене вже зовсім вивело з рівноваги.
- І що від мене вимагається?
- Ти зовсім дурень? Помри! – вона підкочила, і влупила мене по обличчю так сильно що я впав за декілька метрів від неї.
Піднявся. В голові раптово почали пролітати картинки спогадів, руки і все тіло наповнилось силою, я скинув ноутбук, зняв куртку. Не холодно. В голові прояснішало, я все згадав. Підхожу до неї знову.
- Вітаю, ви перемогли, я вільний, чи може вдари…
Вона і не чекала поки я запропоную їй влупити мене ще раз. Абана була королевою, і останньою з племені Дагадів, ефірних виродків, які полюбляють захоплювати людські тіла, щоб творити безлад в цьому світі. Вчитель багато років їх вислідковував, але зміг перебити їх всіх тільки з моєю допомогою.
УДАР
Її рука завмерла за декілька сантиметрів від моєї щоки, на гострому кістяному шипі.
- Не чекала такого? – Засміявся я, але відчув гострий біль в животі, потвора швидко вчиться, і вже проткала моє бідне тільце таким же шипом.
- Я знаю точно тільки одне, ти не чекав такого.
Стою з відрощеною кісткою в челюсті, на котрій висить рука демониці, пробитий наскрізь таким же шипом. Болить страшенно, навіть якщо так станеться що переможу я, все одно тіло загине. А на цьому моменті мене просвітило – реальність це такий же самий сон, як той, що снився мені пів року назад, я ж прожив там стільки часу…
І от вже поряд неї стою ще один я, цілує її в щоку.
- Для мене ганьба битись з жінкою.
- А велика честь вмерти від її руки?
На цей раз я був готовий, і парирував її незрозуміло звідки взявшуся третю руку. Відскочив, і до глибини кістокового мозку вражався тому що я робив далі.
- Іш Ну Ала! Кас Амот Евель Ом!
Великий згусток енергії розірвав її тіло на шматки, тільки от парадокс в тому, що вона залишилась неушкодженою. Проклята відьма, що мені з тобою робити то?
Тепер вже доводилось ухилятись від таких самих куль, які вибухали не гірше трьох зв’язаних докупи шашок динаміту.
Деякі мені вдавалось піймати і спрямувати в неї, але вона навіть не намагалась ухилитись, її ефірне тіло було не вразливим до таких атак, а моє фізичне явно починало втомлюватись від такої дикої активності.
Потрібно хоч трішки займатись спортом. Подумав я. І тут же попався в її пастку, куля яку вона випустила була занадто сильно зарядженою, щоб я міг її спрямувати в неї, я вже був знесилений. І от знову вид збоку – стою я з протягнутими вперед руками а переді мною наче космічна ракета, пульсація енергії аж простір викривляє, і що робити, тримати його вічно я не зможу, та і противник вже рухається в моєму напрямку.
- А тепер я зроблю так, як ми робимо з найслабшими представниками вашого роду. Тепер твоє тіло і розум будуть моїми, а твоя закинута свідомість буде спостерігати за тим як я повожусь з новим тілом, і новими можливостями.
От тут я і зрозумів що робити, смертельно небезпечно, смертельно ефективно.
Вона холодом пролилась в мене. Внутрішня боротьба. Вона ще не встигла опанувати моє тіло як я перестав стримувати енергетичну бомбу, трішки підскочив у повітря, розставив руки, внутрішній холод перетворився на вогонь.
Внутрішній діалог.
- Я змінив полярність кулі, тепер вона з чистого ефіру як і ти, і для фізичних тіл не має загрози, а от для тебе це фатально…
Вдягнув куртку, поправив шапку знову на очі, закинув за спину ноут, і продовжив свій шлях. Тепер вітер звучав як страшний вереск переможеної королеви.
Вчителю, я закінчив тобою почате, якщо ти ще десь є.
ID:
315439
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.02.2012 12:45:04
© дата внесення змiн: 20.02.2012 12:46:03
автор: Caleb
Вкажіть причину вашої скарги
|
