Той квітень був не мій,він був для неї!..
Стелився цвітом-лагідним,п'янким,
Під ноги їй,бездушній Галатеї,
Іще незавойованій ніким!
І ти їй ніс найглибше,сокровенне,
Те,що в душі ховаєш від усіх!..
Той квітень був солодким не для мене,
На скроні сипав цвіту білий сніг.
І ви удвох купалися,мов діти,
В легких пелюстках яблунь молодих!
А я себе не вміла захистити
Від розпачу гіркого,що застиг
Кавалком криги і тиснув нещадно,
Захриплим криком рвався із грудей!..
Тебе вже інша,о моя відрадо,
В цю заметіль квітневу поведе...
А я змирюся.Час лікує рани.
Так кажуть люди,може так і є...
Та квітень той таким вже не настане,
Він був не мій!То щастя не моє...
Файно. Але останні шість рядків, певно, я так думаю, писалися (дописувалися) пізніше, ніж попередні. Отой трагізм ситуації, отой надрив, ота напруга спали, приземлилися і... закінчення вийшло дещо слабшим.
Із великою шаною і повагою
щиро.
(іншому автору може б так відверто не написав)
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам за щирість! Ось бачите,збоку краще видно(автор не може оцінити свій твір об'єктивно )Тому здорова критика ніколи не зайва.