Чуже небо наді мною
І чужа земля.
Чужі люди перед мною,
Чужа тут і я.
Не люблю я тебе, Київ,
Твої стрімкі кручі,
Бо ти душу мою виїв
І тіло замучив.
І не той ти вже тепер,
Як колись ти був –
Серце ти своє запер,
Минуле забув.
Ти став пнутись до небес,
Як той Вавилон,
Чужинський, якийсь увесь,
Європейський клон.
Став ти не Вкраїнський,
А, якийсь Юкрейн.
Забув, що ти козацьких,
Козацьких кровей.
Отака то воля,
Від чого, не знаю.
Отака то доля
Юкрейнського раю.
Пани шкуру з нас здирали,
На панщину гнали,
І тепер панами усі чисто стали.
Та не всі по-панськи знов запанували.
І б’ють пани, як і колись, киями
„Паничів і паночок” Вкраїни.
Ті ж втікають, різними краями,
На панів чужинських гнути спину.
Заробить, хоч копійчину,
В чужинського пана.
Заробити, гнучи спину,
На жупан із пана.
А з якого – все одно,
Якби, лиш чужинський,
Хоч і дранеє воно,
Тільки б не Вкраїнський.
Паничам мурують мури,
Мури та палаци.
А пани деруть з них шкуру,
Як колись, на плаці.
І кладуть пани доляри
Внукам і правнукам,
І усій родині.
Та ще псам і сукам,
І всякій скотині.
А народ вкраїнський гине
Від вольної волі.
Гине, гірше ніж скотина,
Від „щасливої” долі.
О, Господи, милий Боже,
Зглянься на Вкраїну:
На що стала нині схожа
Наречена Сину???
Вибрана навік Тобою
Соборна Вкраїна.
Заручена із Тобою
Красна як дівчина.
05.09.2006
Павлюченко Любов
ID:
269327
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 09.07.2011 09:10:06
© дата внесення змiн: 09.07.2011 09:13:13
автор: Лобов
Вкажіть причину вашої скарги
|