Барвисту низку
передсмертних снів,
як намисто
з коралів,
перебирає
напро́весні
посірі́лий
збо́лений сніг.
Ці кольорові сни,
невагомі, неспі́шні --
вті́шні
воскрешають
перед зором душі
внутрішнім
його колишнє.
Бринять урочисто
чисто
струмки просну́лі
у назабутні
часи й епохи
його минулі,
а водно́ча́с
у незабутні
часи й епохи
його майбутні.
Летять, як метелики,
ряхтять крильми
прозорі, живі,
об`ємні,
багатомі́рні картини:
- Ми
твої минулі й майбутні
спогади-сни-
пам`яття.
Ми
твої минуло-майбутні
по́ри життя,
у часово́му просторі -
нероздільно єдині.
...пого́йдується,
переливається,
міниться,
виблискує і сія
наднебе́сна
надзоряна тиша.
Там
вита
безтілесний сніг,
а достеменно - Ідея
снігу...
у Ідеї Снігу
там -
зовсім інше ім`я:
потаємне, істинне,
те, що в Книгу
Життя
скрупульозний
ангел Буття
скрипучим пером,
у бузинове чорнило
вмоченим,
дрібним
вира́зним почерком,
акуратно впише.
У безкінечних полях
Знання,
в лоні Світла,
що од Початків
не знало тіні,
Ідея Снігу,
що носить там
зовсім інше ім`я,
розсипана
на
міріади
са́мосвідо́мих "я"
зустріла
опові́щення,
що далеко десь,
на планеті Земля
(яка також має
в понадзорянім просторі
справжнє ім`я),
невдовзі
настане пора
морозів.
Міріади
безтілесних сні́жних "я"
у своїм невагомім
позача́совім
вільнім леті
усвідомили враз
тривогу
орече́влених
форм життя
на далекій,
загубленій
у глибинах
однієї
із пограничних галактик,
невеличкій планеті.
І спо́внились співчуття
до відмінної,
примітивної може,
форми життя,
ув`язненої у залежне
від тепла і холоду тіло,
і, обтяжені узами
набутого поняття,
у ту ж мить,
на якийсь
незначний мікрон,
взяли й обважніли.
І покинули
лоно Істини
з тієї причини,
полинули
в оречевлені виміри,
поринаючи
з кожним разом
у густі і щільніючі
світові́ площи́ни.
Опустилися
до міжзоряного ефіру,
позаплу́тувались
у шовко́вому пря́диві
променистих світил
і серед те́рніїв
цього
загу́щеного виміру
набули першої подоби
фізичних тіл:
поки́ що прозорих
і невагомих майже,
як зоряний попіл
і пил.
І шляхетна турбота
вразли́вим життям
на твердІй
невідомій планеті
спрямувала
снігові́ "я"
у їхнім стрімкім,
наразі
майже орече́вленім леті,
і о скорій порі
досягли снігові́ "я"
початку своєї
фізичної ери -
із призначенням
порятунку життя
на блакитній планеті Земля
опустилися
у верхні шари
планетної атмосфери.
Майстер форми,
Володар пропорцій,
Творець розмаїту
речовинного світу,
Різьб`яр
об`ємних зображень,
натхненний
шти́вністю снігови́х "я",
не стримував
ле́ту фантазій
і
у творчій насназі
ви́криста́лізува́в
для них
геометрично довершені
неповторні тіла -
прозі́рчасті білі ша́ти:
по суті кристали,
а звиду - пухнаті,
на дотик холодні,
а здатні
від холоду захищати...
І увійшло
в кожну окрему
летку́ сніжину
кожне окреме
са́мосвідо́ме
снігове́ "я"
і в ту ж мить
єдину
чиста Ідея
снігу
одділилася,
як зо́лотосЯйний язик
полум`я,
безтіле́сного,
несприйня́тного
орече́вленим поглядом,
і неврече́влений цей
полум`яний язик
сяйнув, як блискавка,
і в лоні Світла
одвічного
безслідно зник.
А сніжинки білі
до поверхні планети
завією,завірюхою,
хурделицею
пристрасною
задумливо полетіли
і білим килимом,
пу́хким і теплим,
від морозів па́губних
турботливо
Землю вкрили.
Пообмо́щували,
пообтуля́ли
до кращого майбуття́
кожну галу́здочку,
корінчика кожного
теплозалежного
земного життя.
Люди ж
поховалися
у теплі хати,
і завдячні снігові,
що й наступного року
їм бу́де що їсти
і чим
дихати.
Усю зиму лежав
теплою ковдрою,
лебединим пухом
на землі
сніг,
а тепер,
у березні,
на початку весни,
місію обрану
заверши́вши,
неспішно гортає
передсмертні свої
кольорові сни.
І біжать струмки
талі,
веселі і каламу́тні,
у озера й ріки -
відкриті портали
у минуле його майбутнє.
Невдовзі
сонячні промені
із поверхонь
во́дних дзеркал,
як з долонь
розгорнутих,
відкриють
для невмиру́щих
снігови́х "я"
у надзоряний світ
до часу приховані
невидимі двері,
і парою невагомою
одірвуться
вони од Землі
і здійму́ться
у верхні шари
планетної атмосфери:
живі і сутні,
полинуть радісно
стежка́ми знайомими
у нескінченне
минуле своє майбутнє.
І о слушній порі
самосвідомі
снігові́ "я"
знову стануть
Ідеєю снігу,
що в надзорянім
просторі
носить
справжнє
своє ім`я,
занесене янголом
у скрижалі
Вічної Книги.
...то так і ми:
хоч і звемося тут людьми,
та в лоні Всевишнього
маємо інше,
справжнє своє ім`я,
і світитися ізсере́дини
у сутінках пограниччя -
наша самосвідома
добровільна
благословенна Богом
місія.
*(неорганічна хімія - див.
має форму сніжинки
молекурярна структура
земної води)...
ID:
269808
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 12.07.2011 11:38:47
© дата внесення змiн: 24.04.2017 10:31:53
автор: Валя Савелюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
Рада,що цей вірш повернувся. Так вибагливо,так втончено вималювали людські"Я"!"ім'я...те що в книгу Життя скурпульозний ангел Буття скрипучим пером,у бузинове чорнило вмоченим,дрібним виразним почерком акуратно впише."-велично як!..Таке світло йде від цього божественного твору!!! 
