А час плине, а час іде,
Вже скоро осінь до нас прийде,
Десь, за срібним рогом серпня,
Літо згасить сонце нестерпне.
Перетне ту межу тепла,
Потихеньку схолоне вона,
Затремтить, заплаче душа,
Захоче у росяні поля:
Жовтокосі, синьоокі,
Волошкові, зеленоброві...
Де духм’яні сінокоси,
Дух її до небес підносять.
Де душа, птахом літає,
Де волі потік огортає,
Свобода рук, безмежний рух,
Так трепетно і велично. Ух!
Де обрій рожевий манить,
Де спів вівсянок житніх вабить
У жита, до любовних втіх,
Де вітру, буйного політ стих.
Ця краса, безмежна краса,
Чарує і вовік незгаса
У серці стомленім моїм,
У світі цим земнім і божім .
