Мов клаптик паперу, літає за вітром,
Маленький метелик, як птах перелітний.
Закінчиться літо - і зникне назавжди,
А далі світ стане для нього несправжнім.
Буває достатньо за вітром летіти,
Краплини життя, тут знаходити квіти.
Буває незримо в ранковім тумані
Тонути немов сірий кит в океані.
Мов вісники долі - посохлі відцвіти:
Уже не достатньо, щоб лиш захотіти.
І втрачений час йому вже не догнати:
Бо впали навколо нестримності грати.
Буває достатньо чогось захотіти…
Спитати в життя, чи бувають просвіти.
Як сокіл, метелик верне проти вітру -
І тоне в палітрі вже іншого цвіту.
5.08.2011
Який маленький образ, що має надзвичайні наслідки...
І скільки людей - кожен по-своєму сприймають це колихання простору крильцями метелика.
(У мене теж є метелики - ще не виставляла).
Андрій Гагін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ви кожного разу дивуєте мене своїм особливим сприйнятям природи, всього живого що вас оточує, ви з такою ніжністю говорити про метелика, що виникає бажання стати ним, щоб почути про себе такі ж слова.Браво!
Андрій Гагін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00