Давай пограємо в слова -
Їх понанизуєм в намисто,
І ніби зовсім ненавмисно,
З намиста виросте стіна.
Ми заримуєм чорне й біле;
Добро і зло; вогонь і лід.
Помовчимо про наболіле,
Й кричати будем на весь світ
Про те, що бачимо навколо,
Про найгостріші відчуття,
Про те, що завжди і ніколи,
І про минуле й майбуття.
Давай відчуємо слова -
І загрубілі, і тендітні,
А часом гострі, чи привітні -
Давай повіримо в слова.
Давай пограємо в любов -
Розпалим пристрасні бажання,
Пірнемо в глибину кохання,
З буденних вирвемось оков.
З тобою, ніжная вакханко,
Такою грішною й палкою,
Кохатись будемо до ранку,
А як проб"ється сонця промінь
Через туману сірі штори -
Заснемо, обійнявшись міцно,
Й не відпущу тебе ніколи,
До себе пригорнувши тісно.
Давай відчуємо любов,
І хай нам скажуть, що ми грішні,
А нам від того стане смішно:
Давай повіримо в любов.
Давай пограємо в життя -
Пройдем весь шлях від немовляти
Через усі знаќові дати -
І за ворота небуття.
Згадаємо своє дитинство,
Щасливу пору без тривог;
Безумні юності безчинства,
І першу нетривку любов.
Пройдем дорослі перші кроки,
І перші сиві волоски,
А там - з кавулькою потрохи
Дійдем до вічної весни.
Давай відчуємо життя -
І хай воно таке коротке,
Та нам цього напевно досить,
Щоби повірити в життя.
Перша половина просто порвала --- мрія ПОЕТКИ ... ! Рука на пульсі...а останні три куплети не дотягнули.... плюс в кінці рима "життя" - "життя"... повтор... ріже вухо.... Але перша половина сильна, сильнезна!
Дякую 
А за оцінку дякую 
Дякую за оцінку 
