Витягни мене з цього кокону,
сплетеного сторінками книжок, тиші,
котячих пестощів,
витягни мене з цих нудотно солодких фото,
з покинутого горища, з термосу,
в якому ти мене зберігаєш,
щоб пити гарячою...
Коли одним єдиним терміном
висловлюється усе твоє значення.
Даремно боятись темряви і бути безмірно терплячою
до всіх істерик, обіцянок, умовностей.
До твоїх надто зелених очей. До м'якого голосу...
Я, здається, склала власне серце
в маленьке паперове орігамі
і затиснула його між шпаринами на підвіконні...
Нехай чекає вітру змін.
Чому мені так добре з ним?
Чому він такий красивий, коли втомлений, сонний,
чому його шкіра, наче пергамент,
де поцілунками вимощена ніжність...
Нехай не тримає мене спогадами,
наче в лещатах затиснуту.
Вони ж у нас не спільні, а лишень суміжні,
як вузькі та сходжені вулиці Неаполя.
Він повинен зрештою визнати - що силоміць,
мені його любов буде,
наче нове взуття, тільки муляти. І,щоб не трапилось,
я ховатиму в ліжку нижню білизну та оголені груди,
так як ховала раніше від мами цигарки
і правду про те,
що дитинство у мене закінчувалось кожної ночі.
Мабуть, я надто багато хочу...
Проте, все буде. Потрібно тільки розхотіти.
твір так чіпляє, що неспромоглась нічого написати, доки не перестануть тремтіти руки від відчутого і побаченого у вірші...
беруть в полон і лещата спогадів, і "склала власне серце
в маленьке паперове орігамі" " "витягни мене з цих нудотно солодких фото,
з покинутого горища, з термосу,
в якому ти мене зберігаєш,
щоб пити гарячою..."
Леона Вишневська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ми в всі з однієї глини)і минуле,бачу,у нас всіх теж спільне...)
Ваша чудова фантазія не знає меж! 
