Моя душа боїться страти,
ЇЇ ніхто ще не лякав
І не учив, як хтось, кохати,
І не косив довіри-трав.
Моя душа така незнана,
Така далека і близька…
До глибини з’їдає рани,
Бо сил загоїти нема.
Моя душа давно стомилась,
Немов їй літ вісімдесят.
З’явився ранок, сонцем вмилась,
І не поглянула назад.
Секунди біг – зірвалась стрілка,
Годинник йде, хвилин нема.
Моя душа так плаче гірко,
Мов водоспад…а сліз – нема.
І десь іще горить багаття,
На скроні давить – я лечу…
Моя любов – моє прокляття,
Перед тобою я мовчу...
