Раніше все було набагато простіше:
Я прокидався сам-на-сам у теплому ліжку,
Ранок блідий зустрічав сторінками й цигарками,
Й жодної думки, жодної гадки, що може бути інакше…
Все раніше було набагато легше.
Легко жити сам-на-сам із собою,
Легко кохати, не сподіваючись на взаємність,
Інколи когось трахаючи, повільно себе вбивати…
Те життя – наче пляшка горілки,
На початку – завжди нескінченна,
В ній повно веселощів, мужності й сили…
І я щодня не тверезий, щоночі, постійно…
Чверть століття минуло… згасло…
Придбав гармоніку в до-мажорі,
Намагався когось там вести за собою.
Потім, нарешті, побачив твоє обличчя…
Похмілля важке, життєве…
Складно бути дорослим, усе розуміти.
Як вірний пес, лину до твоїх ніг.
Хочу сховатись від дивного світу.
Лишень хазяїн настільки могутній,
Що не боїться примар цього світу:
Скільки людей… Надто швидко…
Моторошно, незрозуміло, жахливо…
Сприймай це як мою слабкість,
Сприймай це як мою силу…
Я, знов, як собака, на шмаття готовий рвати
Світ, до крові, до крику... заради твоєї втіхи…
Жадаю ворожої крові, вщент!
Ніщо мене не зупинить, ніколи!
Та зараз… Єдине, що в світі реальне, єдине, що справжнє, -
Це… теплий прихист твоєї долоні…
ID:
292233
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 11.11.2011 00:53:58
© дата внесення змiн: 12.11.2011 07:08:48
автор: Геннадій К.
Вкажіть причину вашої скарги
|