І сон жорстокий о меди
душі моєї не загоїть,
не відгородить ніч рукою
од нерва денної ходи.
Не піднесе до спраглих губ
скляницю макового соку -
лиш муку чисту і високу
оберне в чорну і лиху.
На струхлявілому човні
знов пожене на давні кручі
і обіцянкою заручить,
та не віддасть тебе мені.
Уже укотре на ріки
в Аїд летючому сувої,
тебе залишивши живою,
я розіб’юся на тріски…
Твій щирий приятель Морфей
своїми крилами на скронях
тебе усе іще хоронить
від часу аутодафе.
2010
