маса атома нічого не варта
вартий тіла твого еталон
ешелони пристрасті
в зимовій застиглості
і мені видано талон
у потойбіччя Сартра
У пекло Аїда, де раєм являться страта
Старіюча квітка горить як розпалена ватра.
А тіло твоє таке важке, реальністю зважене.
Відважне, тремтяче, і біле
Як молоко пряжене.
І я не дихаю, не смію, притихла я,
Як тінь від сонця на місяці, розтанула.
В мені твої атоми, в мені твоя стриманість,
Твоя всевагомість, моя нерозважливість.
Моя зачарованість, твоя дика втомленість.
О Господи мій, мною збуджений до буття,
Дай хоч подих, а там вже зневоленість
Байдужості до смерті й до життя.
