Кров тече руками…знову дні криваві,
І не розкриваю всі думки рядками,
Знову ця незайманість, знову ці кларнети,
Та не відбиває дух дуло пістолета.
Ні, думки не згубні, я не йду у вічність,
Лише в снах я бачу сон і життя величність.
Сидячи край столу, ці дурні дилеми,
Свічка грається, горить, а актор без сцени.
Де ти є, мій брате? Де моя кровинка?
На сітківці знову грає тихо паутинка,
Ні, було б се диво, то була б розруха,
Вбивця сидячи в кутку насторожить вуха.
Де ті добрі люде? Де ця щира правда?
Де моя життєвість? Де мінливість нравна?
Тихо осокою пропливуть стихії,
Та не буду впоминати потаємні мрії.
Там, де світ широкий, там добра немає,
Там лукаві люде, там вітри криваві.
Вибачай розлука, що без тебе сумно,
Вибачайте, браття, що живу безчутно.
Наче течія пливе, я пливу роками,
Та не хочу відбивати пізнання словами.
Скільки лиха було, скільки війн із крові,
Скільки жертв невинних у могилах чути?
Ви – дурні герої, ви – зламанні духом,
Ви стаєте біля правди і несетесь брухтом.
Ні…була би воля, були би ці лаври,
Не дадуть життя продовжить темно-сірі барви…
