Вночі все небо встелене зірками,
і гарно хвиля берег обмива.
Стою я на піску і дивлюсь в гори,
та у цю мить згадаю, що не зовсім сама..
Я промайну у мріях за тисячі світів
до Неба і до Сонця, до мільйона квітів.
Буду на сонці миготіти як тк блискуча німфа.
не зможеш більше вже терпіти,
не зможеш просто полетіти!
Вертатись будеш знов і знов - шукатимеш свою любов.
Шукатимеш. А як знайдеш - будеш тікати, не втечеш,
бо бігати будеш по колу. Допоки зрозумієш мову,
що мовить сере ночі та.. Чекала цілу зиму,
приходила у снах вона - казала, що щаслива.
Бо сниться й їй він кожну ніч. Не дасть ніяк заснути -
те сонце і вночі горить, таке пекуче щоб торкнутись.
Чого ж боїться він його? - Йому розказують неправду
про біль і сльози і печаль, що справді сонце не палає.
Чому ж і вірить тим казкам незрозумілим, нерозумним?
І поки не пізнає сам, не доторкнеться до спокуси.
Прикутий до чужих стежок блукає у душі без світла.
Гукни нарешті ти до неї - вона засяє не вві сні!
І світ отой блискучий і барвистий буде весь твій,
як був він і завжди твоїм!
