Закрились двері й вікна
Відкрилася душа,
До неї треба стукать
Не завжди відкрива.
Але коли достукав,
Не треба одходить.
Чекати щоб відкрили
Пробачили і запросили,
У своє серце трішки жить.
А раптом всі про це забули?
А раптом з горя потонули?
Та всі про нас давно забули…
Проходить час, ні він біжить
І за собою тягне долю,
Людську, блаженну вільну долю
Яка закінчується в мить…
Не вспієш ти моргнути,
Як на лиці з’явились зморшки.
І сивиною вкрилась голова,
Тіло твоє ніби постаріло
А душа, завжди буде жива.
