Давай не будемо гачками
Засохлі рани колупать
Ми перелітними качками
Краї зуміли обирать.
Та мій на півночі, де сосни,
А твій десь там, де сходу край.
Ми розійшлись одноголосно,
Тому тепер і не скучай.
Того ніколи не пробачу,
Що я зігнувсь робить тоді,
Я й досі ту ганьбу ще бачу.
Які ж ми були молоді.
Зелений, юний, бід не знавши,
Чекав, що ти усе вернеш
Своєю честю занедбавши
З колін молив: «не зачеркнеш!»
Я на очах у всіх ганьбою,
Стояв политий, як з відра.
І навіть там я за тобою
Роздертись ладен на вітрах.
Засильна жертва, хоч і щира,
Для тої, яку я любив.
Тримаю люк у світу вира
І бачу, як його закрив.
З любові кратера – каміння.
Всі входи взірвані. Амінь.
Мене не гризтиме сумління.
Від тебе залишилась тінь.
Присвячено М.Ю.С.
