Тоді нещасні зашуміли,
Такої назви не хотіли,
Бо ріже слух.
Сказали:"слухайте римляни,
Та ж гали суть то галичани,
Лише по нашому звучить"
"Ну що ж,нехай,і галичани"-
згодилися на то римляни,-
"Аби платили данину"
З тих пір ,трудяги галичани,
Римлянів новії піддані,
Давали Риму хліб.
А з часом даків призабули,
Бо галичанами всі були
І до тепер.
Однак,нам повернутись треба,
До тих,в бою хто встояв твердо,
Й потрапив у полон.
І хоч косами воювали,
На римлян страху все ж нагнали,
Ці чудо -косачі.
Римляни мужність поважали,
Тож полонених не карали.
Косити будуть хліб.
Назвали даків косаками,
Бо косами вправлялись славно.
Так і пішло.
Усіх їх в купу позганяли,
Та,звісно,коси відібрали,
Поклали у обоз.
Однак і римляни вморились,
І наніч спати повалились.
Поснули всі.
Свого косаки не впустили,
Усіх римлянів перебили.
Обоз вкрали.
Пішли зобозом швидко-швидко,
Що й скоро їх не стало видно,
Втекли аж на Дністер.
У плавнях добре заховались,
Плотами й кіллям заставлялись.
Зробили кіш.
Сидіти мусили тихенько,
Бо була їх усього жменька.
Могли і римляни знайти.
Щоб якось римлян з сліду збити,
Щоб голови їм закрутити,
Так й залишились косаки.
Одначе ,з часом і роками,
Як то бува і з язиками,
Звались вони вже козаки.
Та без жінок було їм трудно,
Було не весело й марудно,
Та щож робить?
Нікуди ніс не потикали,
Бо,кажуть,римляни шукали
Їх,щоб побить.
Отак і звикли,хлопським братством,
Хоч допікало їх це гадство,
Та де поткнуться безштаньки.
Була тут ,дійсно,заковика,
Проблема видалась велика.
Не було краму на штани.
Бо отоді,коли тікали,
Ще завірюхи завивали.
Штани були із шкір.
Тепер,коли прийшла весна,
В пониззі теплого Дністра,
Добряче припекло.
Тож поскидали камезельки
І усілякі кацавейки,
Й штани також.
Знайшли в обозі мішковину.
Шили з того якусь свитину.
Паскудство й квит.
Чуби і бороди зголили,
Бо припікало ,що й не сила.
Урвавсь терпець.
Одначе,дали вони маху,
За що ж тягнути бідолаху,
Отого що тонув?
Тоді задумались,як бути,
Щоб не пекло і не втонути,
Коли пускаєш вже бульки?
Щоб топляку не рвати вуха,
Рішили довгі мати вуса
Й такий же чуб.
У поті був він і у солі,
Мов тая риба у розсолі,
То й оселедцем нарекли.
ID:
326980
Рубрика: Поезія, Гумореска
дата надходження: 01.04.2012 22:11:24
© дата внесення змiн: 01.04.2012 22:11:24
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико
Вкажіть причину вашої скарги
|
