Запам"ятай нас, Боже... Бо ми - були...Були разом, були одним цілим, були сонцем і дощем, ніжною хвилею і грозовою блискавкою...Ми жили одним світом і одним життям...
Запам"ятай місця, де ми були...Бо там ще залишились наші сліди...
Запам"ятай наші ночі... Бо вони були такими бажаними, такими пристрастними...нашими...
Запам"ятай наші очі...Бо тоді Ти дивився на нас через них, а ми молили їх світитися теплом ще і ще...
Запам"ятай всі слова, що ми сказали...Бо то були найщиріші слова земного кохання...
Запам"ятай ту неймовірну енергетику, яка відчувалась в торканнях, поглядах і ніжних поцілунках...Бо ми були такі беззахисні в ті хвилини...
Запам"ятай біль душі і неможливість промовити хоча б слово...Бо кінець завжди важкий і неочікуваний...
Запам"ятай сльози на щоках... Бо вони такі ж справжні як і сльози щастя, тільки мають інший смак...
Запам"ятай нас такими, якими ми були вдвох...Бо тільки тоді було - життя...
Не обіцяй зустрічей, не обіцяй повернень, не давай надії...
Просто - запам"ятай...
Прийдешній час...
Колись і ти у пам"яті моїй зітрешся,
Підеш і сумно посміхнешся
Очами, що кохали нас...
розбите серце можна склеїти потрібен лише час, та не завжди це так, але як кажуть що маємо то маємо, життя взагалі таке не знаєш куди заведе , а це так доля або гірка правда що пробудила в мені сльозу
