Плаче небо дощем за вікном на дворі,
Темні хмари найшли й наче ніч наступила,
Плаче серце слізьми у дівочій душі,
Так вже сталось між нами - тебе відпустила.
Відпустила твій погляд чарівних очей,
Ласки рук такі ніжні, чуттєві, жагучі,
Радість днів і шаленство тих милих ночей,
І цілунки ці пристрасні й приємно-пекучі.
І цей щирий такий простодушний твій сміх,
І сердечко твоє, що так вміє прощати й кохати,
Що уміє тепло віддавати й любити усіх,
У найважчу хвилину по-справжньому так співчувати.
Ти вже іншій даруєш ці ночі й світанки барвисті,
Захід сонця і радісний спів солов»їв у зеленім гаю,
І плодами увінчане літо, неначе в намисті,
І на вушко шепочеш так ніжно: "тебе я люблю!"
Та я відчуваю між нами ще іскра не згасла,
І тепло я від спалаху цього в душі бережу,
Кохання до тебе у серці крізь час я пронесла,
Надіюся й вірю - ще скажеш: " ТЕБЕ я ЛЮБЛЮ!!"
Настя Ковал відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так Олесю, важко, але якщо він дуже хороший, добрий, заслуговує на справжнє щастя і знайшов його з іншою, то деколи треба просто відпустити і щиро порадіти за нього, а не думали лише за себе...
Щиро вдячна тобі, сонце, за коментар і розуміння моєї ЛГ...
Настя Ковал відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Рижулічка, цілком згідна, але ,як сказав Леонардо да Вінчі: "Де помирає надія, там виникає порожнеча", так що бажано, щоб НАДІЯ завжди була незважаючи ні на що і ніколи не вмирала, що всім, і Вам!! бажаю, нехай все у всіх буде добре, щасти Вам!!! Щиро дякую за приємний коментар!!!
Настя Ковал відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Олежику. Цим віршем я хотіла показати, які бувають ситуації в житті, що одні вміють прощати "зраду" коханого і навіть вірять, що все ще хороше повернеться, а інші - (як в попередньому вірші "Забуваю тебе, забуваю..") ні за що не пробачать навіть найменшого натяку на зраду... Але таке вже життя..., і люди такі різні бувають...
Щиро радію, що тобі хоть трошки сподобалось