Світ. Такий великий світ малих людей.
Блукають тіні їх по мокрому асфальту.
Спотикаючись об камені нових ідей,
Вони платять за сліпоту подвійну плату.
Світ. Такий химерний світ тисяч очей,
Котрі дивляться, не убачивши нічого,
Лише ніч, хранителька п’яних речей,
Просить місяця освітити всім дорогу.
Світ. Синій лід немічних божевіль.
Злітає з неба на голови понурі.
Співає і кричить, сприймає наче фільм,
Наше буття, не тямлячи у режисурі.
Світ. Похабний володар ницих дум
Чекає нас із усмішкою щирою.
Не плач і ти під тяготою сивих дум,
Світ покриє тебе лише кригою.
Світ. Забери мене звідсіль
Кудись далеко, за мої жахливі сни.
Не тягни, не буди мою міль,
Що в голові моїй чекає весни.
Світ. Ти просторий вбивця мрій,
Без тебе я ніхто. І не зможу без тебе.
Вітре, ти не соромся, краще повій
На мою понуру землю, що прагне до неба.
, але сам вірш трішки важко читається 
