Давай куди-небу́дь втечем!
І змокнемо там під дощем!
А потім вигріємось сонцем.
І вип'ємо до дна - безсоння.
Давай куди-небу́дь втечем.
Де я уткнусь в твоє плече,
Де всі праві́ - не винуваті...
Давай розпалимо багаття,
Де спалимо липневу муку.
А потім безкінечно слухать
Улюблений "Кабріолет"...
І де читатиме поет
Свої нові і гарні вірші,
Де він сфотографує вишні,
Що стиглим соком налились,
Як він пообіцяв колись...
Давай куди-небу́дь втечем,
Де піч духмяний хліб пече,
Де сіно свіже й запашне,
Де Ти кохатимеш мене.
Куди втечеш, коли потрібно
Вертатись все-одно назад?
У світ, де біль одноосібний:
Пекельний ад чи райський сад...
А може все-таки втекти,
щоб лиш дізнатись:
ЯК ТАМ ТИ?
