Дощами зрошена земля під стінами церков
У дзеркалі історії здіймається поважно.
Все бачив Борисфен, де предків ллється кров,
Які соборність Києва відстояли безстрашно.
Монгольське враже іго, навала Батия
Столицю не злякали, і, як одна сім’я,
Із воєводою Дмитром вкраїнці, не "хохли",
Обороняли матір руську, хто і як могли.
Минули ті часи... І вже у Золоті ворота
Хмельницький-батько в’їхав і сказав:
"Себе ми не дозволимо нікому побороти,
Стоятиме мій Київ! Завше ж бо стояв!"
Натхненні мужністю, відчувши дух землі,
Щодень молили Бога старші і малі,
Аби над головою мати мирне небо,
Нічого більше для киян не треба.
Та ось нове нещастя - війни світові,
Мов блискавицею, загарбницько й жорстоко,
Фашисти нищили святині вікові.
Аж серце краялось, сльозу зроняло око.
І все ж, ціною нелюдських утрат,
Хоча й розрізнено пішов на брата брат,
Замучені й розбиті жахом болю,
Отримали таку жадану волю.
Ну а сьогодні Київ - о, прекрасний!
Яскраво майорить на карті світу -
Такий величний і такий сучасний,
Дарує мріями надію оповиту.
Помолимось за незнищенність міста,
І хай керує нами совість чиста!
Мій любий Києве, живи і процвітай!
Бо ж саме тут існує європейський рай!
