Так буває нестерпно порожньо... Як у пляшці,
Ти сидиш одиноким джином за синім скельцем,
Знов насуплюєш брови, зітхаєш:"Трясця...
Ну, чого тобі знов не живеться спокійно, серце?"
Що ж не спиш ти ночами і ранок тебе не радує?
Що ти корчиш із себе все мученика закатованого?
І чому що не пісня чи вірш, все тобі щось нагадує?
І чому все нове відкидаєш що раз роздратовано?
Ну, куди ти замріяно дивишся поглядом матовим?
Ну, чому тебе завжди несе у якесь трясовиння?
Що ж ти бідкаєшся, що крила геть не залатані?
Як не можеш літати, то спробуй, пусти коріння.
Синє скельце для джина небо. Із пляшки видно
Лиш краєчок від неосяжного небосхилу.
Слухай, серце, зроби зусилля - із пляшки вийди,
Стань на ноги, вдихни повітря на повну силу!
