Я вступлю у дощів прохолоду,
В сизий ранок осінньої тиші,
Лиш в стихії я чую свободу,
Дощ думкам моїм вітряним ближчий.
Вітер – брат, піднімаючи листя,
Буде гнівно співати журбою,
І сплете золотисте намисто,
у душі стане свідком двобою.
Як ти там, вдалині поживаєш,
У мережеві вулиць осінніх,
Позабула ,чи ще пам’ятаєш,
Наші дні, чи вони стали тінню?
Я плекаю не марно надію,
Знаю я, вже не довго зосталось,
Ти приїдеш, й здійсниш мої мрії,
Бо з-за хмар сонце вже показалось.