В моїй душі в глибокій самоті
Моя любов, без форми і без тіла,
Жила собі у безтурботнім сні,
До того часу, як тебе зустріла.
Ти поглядом збудив мою любов.
Вона прокинулась – і стрепенулась.
Я вдячна Богові, що ти мене знайшов,
І долі, що ми все ж таки зустрілись.
Прокинулась любов і в мене одягнулась,
Стала ясніша дня, прекрасніша від ночі,
І гарно, як стріла, що хвилі доторкнулась,
Полинула з моїх очей у твої очі.
А в мої очі стукала твоя.
І я впустила її в душу крізь зіниці;
Нехай живе, бо не вернулася ж моя,
А залишилася в твоїй душі-криниці.
Й тепер, при наших зустрічах з тобою,
Ми розумієм наші почуття без слів:
Крізь погляди любові поговорять
Й дають нам зрозуміть свій стан душі.
