Заспівай мені колискову,
Щоб заснути я швидко могла.
Заспіваєш – співай її знову,
Доки чутимеш в серці слова.
Місяць світлий і зіроньки сяють,
Мов німі всі водойма. І штиль.
Чуєш, милий, вони не питають, -
Зачаровано дивляться сни.
Срібні нитки плетуться по морю,
Чорна хмара – великий павук.
Та чому ж ти затих? Співай знову,
Хочу чути чаруючий звук.
Тихо трави шепочуть: «Добраніч»,
Зачаровано ждуть квіти казки…
Та промінчики сонця «Вставай» мені скажуть,
Поки ніч у нас є, ти співай же, будь ласка.
З неба срібна драбинка спускається вниз,
По ній – ангел додолу без крил.
То чому ж ти його окрилити не зміг,
І прийшов він сумний в мої сни?
В неозорому небі плетуться стежки,
Зорі вічно по них там блукають.
Ну а ти співай мені казки,
Чуєш, милий, і зорі співають.
На причалі, там де кораблі,
Чути тихо – русалка співає,
Сумний місяць пливе в золотому човні,
Він на дні свою зірку шукає…
В нетрях лісу нічного міфічний бенкет:
Мавки, феї, кентаври, сатири…
Не кажи ж ти нікому, бо це наш секрет,
Зберегти ми його повинні…
Ніч – загадковий, незвіданий світ,
Світ таємний і романтичний,
Ти всю ніч співай мені,
Доки голос в серці не затихне…
Заспівай мені колискову,
Щоб заснути я швидко могла…
