Зима не хоче відступати.
До нових часів відпочити.
І знов сьогодні сніг лапатий
Змусив ноги промочити.
Хоча доволі й капризує,
Відчутно подихи весни,
Мороз під стріхами ночує,
Та знову сняться юні сни.
Ті сни, що в усі віки весною,
Забувши навіть літ спитать,
Не дають душі спокою,
Та й серцю, також спочивать.
Але вже сиве все чоло,
Щоб знову в щастя круговерть,
Те, що було вже відгуло.
А що попереду, лиш смерть?
Далеко, чи можливо й ні,
З косою та стара карга,
Бо в неї також по весні
В серце вселяється тугά.
