Під благим і тихим небом,
Без нагальної потреби,
І всеношно і щоденно
Метушня кипить буденна:
Люди - добрі, милі, Божі (!) -
Жити в спокої не можуть,-
Безперервно щось шукають,
А чого - самі не знають!
Хліба, грошей, влади, слави,
І видовищ - для забави;
Ось набір людських бажань,
Клопотів і зазіхань.
Ще одне: за що Варварі -
Кажуть - носа відірвали.
РозходИлись "люди добрі"!
Вже спинитися не годні:
Все їм мало, все їм треба,
Зазіхають вже й на небо -
Хочуть з Богом врівень стати,-
Спільно володарювати!
Непогано б !.. Та, здається,
Господу терпець урветься,
І Він, людям за це все,
Щось колись та й відірвЕ.
З поверненням блудного сина! То є до новоріної кумпанії, Василю! Щоб не Варвари (а вже скоро, дивись чогось не відірвали! 
