Було вчора, як вклав на гульні,
Ліз додому…- як був на війні.
Та буває, ну знаєте, зглаз,
Бо я довго шукав перелаз…
На світанку проснувся, кипить.
Моя рибонька бачу ще спить.
Я схопився і шасть у поріг,
Коли чую, що хтось мене впріг…
Ти куди вже начухривсь, петух,
Чом ти вчора іще не потух.
Розпахтілась, як та бузина,
З – за одвірка , як тінь вирина…
Скаже так, що не кожен звика,
Рило вмий, і вали до бика.
Щоби зараз вкосив, гній прибрав,
І чого тебе чорт не забрав…
Пий розсол на столі, розговій,
Й до роботи заразо мерщій.
Чого вилупивсь, як сатана,
А нехай моя доля скона...
Галасує, як в люльці дитя,
Отаке в мене люди життя.
Як не зробиш муриго прибю,
Ну а вечором, може наллю…
Кажуть люди, - мо правда свята,
Що дружина в мене золота.
Може десь, я в холєру й не той,
Знаю сам, не кажіть, не герой…
Шануйтесь Діду Миколаю. 
Гарний вірш
і до розсольчика. 
