У тебе постійно усе драматично -
заклинило в дверях замок,
і дзвоник, в чеканні такий мелодичний,
у спогадах мрійно замовк...
Середньовіччя своє
малювала пастеллю -
був зАмок високий
і лицар блискучий.
І амури ширяючи
під білою стелею
коханням влучали
у серце жагуче.
Перехнябилась вішалка, понурені речі,
скиглить побляклий паркет.
Шпалери сповзають додолу приречено,
крапає кран і рипить табурет...
Середньовіччя твоє
неминуче настало,
швиргАючи пилом
амурних орбіт,
Штукатурка посипалась
і зник постоялець -
лицар
нездатний до ремонтних робіт.
