Вона попросила, щоб я написала
Як боляче я тебе відпускала.
Як мерзли долоні, сльозилися очі,
І правда, мов сніг, валилася з ночі.
Ночами не спала, усіх забувала
Щоранку твоє ім*я промовляла.
Години летіли,хвилини секунди,
А я пам*ятала твої поцілунки.
Раптові обійми, щирі розмови
Щозустрічі ми були ніби нОві.
Єднали моменти, різницю у віці,
Мішали осінні книжки на полицях.
Вона пам*ятає, ми з нею говорили
Вона тебе теж тоді сильно любила.
Бажала нам щастя на довгі роки
Й щоб все, посміхалося нам навкруги.
Ми потім у сварці були з нею довго.
Вона ж пам*ятала усі діалоги.
Ти зник разом з нею та з різних причин:
Мій світ роз*єднав неочікуваний грім.
Планета крутилась, ми вчилися жити
Листали моменти по алфавіту.
Ти знову з*явився, але ненадовго
В моєму житті ти болючая голка.
Вона знову з*явилась, і я знову щаслива
На осінь мені удача явилась.
Сидить на плечі і тихенько шепоче,
Як краще жити з ранку до ночі.
Кого цінувати, кого полюбити
Кому довіряти й секрети ділити...
А я пам*ятаю ту теплую осінь,
Коли мої руки вітер морозив.
Обіймів немає, у тебе все добре,
А голка з минулого дощем намокла.
Взялася іржою, не давить, не коле
А лиш з пам*яттю інколи говорить.
