Вона не вірить у його посмішку,це скаління губ та пожовтілих зубів. Вона лише вбиває себе думками,їх солоністю і льодовитістю. Цей кремезний чолов'яга ,щось тримаючи в руці, до неї промовляв. Вона цього не чула. В її голові була лише одна картина,як він повертається з бою,повертається додому, цілує її ,дітей, як вони всі разом, як вона запікає качку на Різдво для своєї сім'ї,або як вони разом підуть збирати врожай,а головне це те,що вони більше ніколи - ніколи не розлучаться. Від цієї думки на її кістлявому та блідому обличчі навколо губ зморщувалась шкіра - від теплої посмішки. Але реальність не давала довго бути у своїй уяві та вигадках. Вона дивилась на кремезне обличчя і бачила якесь незрозуміле ворушіння губ і чула хрипкий бас його голосу. Тільки вітер сповільняв вогонь її думок. Тільки він вчасно приносить від нього звістки,ніколи не забуває про неї. І в цю хвилину,ця жовтолиця та дивна постать простягає руку з жовтим клубочком перев'язаним червоною ниткою. Це був конверт,що пройшов довгу та холодну дорогу,поки опинився у її теплих обіймах. І тут якась неймовірна хвиля почуттів охоплює її тіло,кожен м'яз починає почергово скорочуватись,кров різко холоне і водночас закипає,серце шалено стукає і ось-ось вирветься з її грудей. Нарешті дочекалась. Лист від нього. Цей шмат паперу з якимись каракулями чорною мазутою. Та що там букви,що слова?! Він ніс його запах,запах його крові, болю, частинку його та думки про неї,про дітей. Його турбота її завжди зігрівала і заставляла хоч на хвильку забути про голод та самотність. настала ця вирішаюча секунда. Вона розв'язала червону стрічку,та так обережно,що жоден хірург ,роблячи операцію на серце не був би таким ніжним і обачним. Вона дитиною кидається до листа,як до солодощів,таких жаданих і смачних. Ще секунда, дві, три і вона падає навколішки,зжимаючи листа - документа про "радість", документа про "відвагу", документа про смерть.
