Таке могло статися з кожною, чи з кожним, а може і хотілося так вчинити, але це суперечить здоровому глузду, втім… вирішуйте самі.
Вона була цілком типовою жінкою з цілком звичайною долею. Дивлячись що вважати типовим. Ніна, саме так її звали, нещодавно розійшлася зі своїм нареченим, причина туманна якась. Вона сама не зрозуміла що сталося. Він ніби покохав іншу, але з чуток дізналася що ні з ким не сходився.
Точно не відомо як він її зрадив чи просто зрозумів що вони не можуть бути разом, але це не так то і важливо. Коли тебе обманюють, то не важливо як. Після розриву з Ніною почали коїтися дивні речі.
Спочатку була повна апатія до всього, яка переривалася нападами плачу. Поруч нікого не було. Повна самотність. Тільки вона і її біль. Зрідка приходила подруга Ірина і приносила продукти, бо Ніна нікуди не виходила. На дзвінки майже не відповідала, нікому не дзвонила, лише один раз на роботу, сказала що хоче взяти відпустку на місяць. Але цей термін добігав кінця, вона залишалась безутішна. Інколи говорила сама з собою, корила себе у тому що сталося, шукала причину у собі. А де ж її взяти? Може вона була неуважною до нього, не достатньо кохала, не приділяла стільки уваги, скільки могла б. Може в усьому винна її робота, яка забирала багато часу, адже їхня фірма доволі не погано заробляє на рекламі, у неї багато замовлень, їй хотіли дати підвищення, а тут таке… Ніні майже тридцять. Кар’єру вона ніби влаштувала, а з особистим життям теж наче завжди все виходило, а от з весіллям не вийшло. Вже зараз вона жалкувала що не має дітей. Яка ж порожнеча всередині. Де взятися бажанню жити, а заради кого? Нікуди не зникає почуття повної непотрібності, все здається таким мізерним і непотрібним. З’являється тимчасова ненависть до людей. Які ж вони примітивні. Роки еволюції нічого для них не дали. Постійна метушня нікуди не приводить, але це нікого не зупиняє, вони ввесь час кудись біжать, чи від чогось тікають, але це не дає спокою. Немає ніякого бажання задихатися в цих чотирьох стінах самій, коли моральний біль уже перемішується з фізичним і вибухає у ній, а хто вона? Лише тендітна беззахисна жінка. За що ж стільки всього. Невже той Невидимий Творець вирішив випробувати грань її можливостей, за якою або смерть, або катарсис.
Вона все робила механічно, ні про що не думала, деякий час її свідомість була чиста, ніби Ніна лише фізично залишалася у цьому світі, а потім поверталася…щоб автоматично існувати: встати, не важливо коли, бо час уже нічого не значив, примусити себе хоча б випити чаю, вмитися, а потім годинами дивитися у вікно, або якісь фільми, не помічаючи що відбувається, абстрагуючись від сюжету, коли виходить не на довго розслабитись. Саме такий стан приносить їй найбільше полегшення. Вона думає про нього. Однієї миті прагне його вбити, не важливо як: задушити чи гамселити підбором дорогих туфель об його голову, застрелити чи зрадити йому у нього ж таки на очах і потім позбавити життя… Який егоїзм. Ні, так не можна, він не винен. Наступної миті бажає йому щастя поряд з іншою, аби тільки з ним було все добре, адже вона так любить… любила. Ще один день минув.
Зранку прийшла Ірина. Її попросили передати Ніні, що відпустка закінчилася і їй треба завтра терміново вийти на роботу. Подруга пояснювала складність усієї ситуації, говорила що її можуть звільнити, а треба жити далі, адже вона красива, розумна, цікава і легко знайде достойного чоловіка. Чужий голос для жінки звучав наче з потойбіччя, від безсонних ночей і плачу боліла голова. Нестерпний біль і до крайньої точки розхитані нерви. Коли вона хотіла лише померти – її наче вдарило по голові і вона знепритомніла. Ніна прокинулась від того, що Ірина плескала її по щоках.
- Що ти робиш, котра година? – спитала Ніна
- Ти знепритомніла, я злякалася, хотіла швидку викликати, не можна ж так себе виснажувати, так далі не можна!
- Вже одинадцята! Я нічого не встигну, мені треба поспішати, я дуже запізнююсь – відповіла Ніна і жваво почала бігати по кімнаті і кудись збиратися.
- Куди ти? Ти ж цілий місяць ні з ким не спілкуєшся, звідки такі невідкладні справи? Невже той негідник запропонував тобі зустрітися? – запитувала Ірина розгубленим голосом, все виглядало дуже дивно, не зрозуміло чому такий поспіх.
- Який негідник, не задавай мені дурних питань, у мене багато справ сьогодні, а ти мене відволікаєш!
- Та куди ж ти? – дивувалась Ірина.
- Ти бачиш котра година? Мені треба сукню нову купити, зайти в перукарню, а холодильник мій бачила, там хоч шаром покоти! А ти ще питаєш куди я зібралася.
- Слава богу, ти повернулася до нормального життя, нарешті ти розумієш що тобі треба на роботу завтра і тобі треба мати нормальний вигляд! – зраділа Ірина.
- От би я ще через роботу переживала, у мене завтра ввечері побачення з Євгеном, моїм нареченим, якщо ти забула, а у мене скрізь такий безлад. – метушилася Ніна вдягаючи туфлі.
- Який Євген, у тебе навіть знайомих з таким іменем нема! А зі своїм нареченим ти розійшлася місяць тому, а його звали…
- Слухай, - перервала Ніна – ти бачиш що я спізнююсь, мені не до жартів, поговоримо потім.
І тут Ірина зрозуміла – у Ніни стався психічний розлад, вона забула про того чоловіка який її покинув, вигадала іншого і вірить у все це. І як тут бути, не здавати ж подругу у «жовтий дім». Все ж це краще, ніж би вона годинами дивилась в одну точку, може ще все налагодиться.
Наступного дня Ніна прийшла на роботу з новою зачіскою і в новій сукні. Вигляд вона мала приголомшливий. Всі просто оторопіли, адже вони вже приготувалися жаліти її, а тут виходить що все прекрасно. Ірина вже заспокоїлась, побачивши що у подруги все добре, але не все так було добре. В кінці робочого дня вона сказала що поспішає сьогодні на побачення з Євгеном, адже вона хворіла і не бачила його цілий місяць. Ірину це не на жарт лякало, але ж не виставляти її божевільною перед усіма. Вона вирішує почекати, спостерігати. Минає кілька тижнів. Поведінка жінки ніяк не міняється і всі навколо переконані що її особисте життя чудесним чином налагодилося. Ірину лякало що її подруга розповідає про побачення з неіснуючою людиною, а потім і сама подумала, може й справді у неї все добре, не може ж вона вигадати собі чоловіка.
Якось Ірина просить Ніну показати їй Євгена. Та радо погодилась і запросила її прийти до неї додому ввечері, обіцяючи познайомити їх. Подруга чекала цього моменту. Ледве дочекавшись вечора, вона прийшла до Ніни в гості. Господиня відкрила двері і просила трохи почекати на Євгена, а сама поспіхом сервірувала стіл. Потім Ніна, заморившись, присіла на диван і заснула. Ірина вирішила не будити її, адже ніхто не приходив. Минає дві години, вже пізно, ніхто не прийшов. Ірина йде додому.
Наступного дня Ніна в офісі розповідає про романтичне побачення і ображається на подругу що вона так і не захотіла дочекатися її нареченого щоб познайомитися. Ірина каже що Ніна вчора заснула і вона пішла через дві години, але нікого не було. Але подруга почала доводити, що та вчора почекала лише двадцять хвилин і пішла, пославшись на те що втомилася і не може далі чекати. Тоді Ірина зрозуміла що відбувається. Її подруга ходить на побачення у власних снах. Терміново треба щось робити.
Кмітлива Ірина хоче познайомити Ніну з одним клієнтом, який замовляв у неї рекламу для свого бізнесу. Його звати Євгеном, так як і вимріяла Ніна. Це друг Ірининого чоловіка і вона його досить добре знає. Молода жінка наважується попросити Євгена про допомогу. Він спочатку спантеличився її проханням, а потім сказав що побачить по обставинах, чи приємно буде йому спілкуватися з Ніною.
Кілька днів Євген приходить в офіс і спостерігає за Ніною, розпитує про неї. Скоро він наважується заговорити, робить компліменти, дарує квіти, наважується запросити на ділову зустріч, але, звичайно, малося на увазі побачення. І все виходить якнайкраще: Ніна зрозуміла що з нею відбувалося, вона стала небайдужою до свого рятівника Євгена, який їй чесно все розповів, а він, у свою чергу, закохується у свою супутницю, дивуючись її стійкості і тому як вона змогла пережити розрив з коханою людиною, що доводилось подолати і йому. І все у них налагодилося, вони мріють скоріше одружитися. А про її нервовий розлад, від якого не лишилось і сліду, ніхто не знає, Крім Євгена та Ірини…і нас з вами, але ж ми нікому не розкажемо.
Вона змогла вибороти своє щастя і подолати розчарування та труднощі. У двобої із самою собою Ніна одержала перемогу. Кохання зцілює. Пам’ятайте про це.
ID:
390764
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.01.2013 13:57:25
© дата внесення змiн: 08.01.2013 14:06:10
автор: Лілея Лозова
Вкажіть причину вашої скарги
|