Маю собі зоряну ніч,
Гострую шаблю та хліба уламок.
Тепла земля спогад про Січ
Сном нагортає під самий світанок.
Є у мене ў ріднім краї
Вірная жінка та син-козаченько.
Линуть до них думи мої –
Та чи сягають? Бо ж так далеченько!
Козак Мамай... Вітре, гуляй
Понад степами, де вільному – воля.
Козак Мамай... Доле, літай
Вісткою з дому - об тім лише молю
Тебе...
Розтануть сни - зорі рясні,
Вранішнє сонце скривавить півнеба.
Далі ў похід через півсвіт
Йдемо, бо, кажуть, так Богові треба.
Маю собі ще півжиття,
Що може бути коротшим від спису.
Долі імла день вороття
Ген заховала за часу завісу.
Вдача моя – місяць за рік,
Сиве волосся та пальці негнучі.
Рідне, чуже – марево вже,
А поза ним – постає неминучість...
199...-2010