І
Я знову бути хочу небом,
палким, яскравим, променистим
й літать над деревом безлистим.
Я знову бути хочу небом,
чуттєвим, світлим і надійним,
що б*ється з мороком стихійним.
Я стану небом із дзеркал,
в яких ширяють чудеса,
й іскриться сонечком краса.
Твоїм навіки небом стану,
й розквітну шармом тихих площ,
в яких ітиме щастя-дощ.
Я подарую тобі меч,
який кувався зі смарагдів,
і є душею зорепадів.
ІІ
Плекай його своїм теплом,
співай у радості пісень,
щоб не укрився знову склом,
неначе тьмою світлий день.
Він поглинатиме твій гнів,
відкривши вічі в диво-казку,
і чувши той чарівний спів,
засіє в серці ніжну ласку.
А я шукатиму свій шлях...
Й крізь всі примарні перешкоди,
до тебе йтиму в тихих снах,
зустрівши дикії пригоди.
Землі діставшись - я склонюсь,
погляну дивом в твої очі,
від чарів зрілих задихнусь
й заплачу сяйвом серед ночі!