Людина - хліб, талант - це масло,
Не кожен бутербродом став.
Душа - густе волосся пасмо
На тіла лисину-кришталь.
Та Бог скупий - не всім дав "масла",
Немало - "лисими" зробив.
Душі іскринка лиш не згасла
У тих, хто вірив в справжність див,
Хто ставив ціль і йшов до неї,
І хто життя не згайнував,
Не споживав скупим плебеєм
Низьких вдоволень щедрих страв.
Не вгруз в матерій ницім світі,
На мілині мов корабель,
"Зручним" не став хто для еліти,
І взяв духовності щабель.
Лиш оболонка - наше тіло,
Голодна, хтива і скупа,
Що нашу суть і "Я" покрило
Та егоїзмом обступа.
І тільки вирвавшись з полону
Гріхів спокусливих людських,
Душа і тіло в унісоні
Злетять, позбавившись від лих.
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
в деякому сенсі частково ви праві, лише все в нас не автоматично відбудовується, а ми самі себе будуємо - як зовнішню оболонку (тіло), так і внутрішню (душу)